Главная страница
Навигация по странице:

  • Саме тому поняття лідерства потребує оновлення змісту та модернізації структури.

  • OQ - оригінальність

  • Тема Лідерство. Загальна характеристика лідера, харизми, структура харизматичного лідерства, лідерський потенціал


    Скачать 151.97 Kb.
    НазваниеЗагальна характеристика лідера, харизми, структура харизматичного лідерства, лідерський потенціал
    Дата27.01.2019
    Размер151.97 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаТема Лідерство.docx.docx
    ТипДокументы
    #54448
    страница1 из 3
      1   2   3


    ТЕМА 1 ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІДЕРСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕНЕДЖЕРІВ


      1. Загальна характеристика «лідера», «харизми», структура харизматичного лідерства, лідерський потенціал

    Серед найбільш перспективних концепцій, що сприяють оптимізації діяльності соціально-економічного середовища сучасності, перевагу віддають використанню лідерського потенціалу та впровадженню лідерства, яке суттєво покращить результативність вирішення складних, зокрема і форсмажорних ситуацій, та спонукатиме до ефективної взаємодії всіх її учасників. Феномен лідерства є одним з найважливіших системоутворюючих чинників, що забезпечують організацію та функціонування суспільного виробництва в найширшому сенсі цього терміна [1].

    Слово лідер походить від англійського lead (вести). Лідер - це той, що веде, що йде попереду. Лідер - людина, що володіє високим особистим статусом, який надає сильний вплив на думку і поведінку оточуючих його людей, членів будь-якого об'єднання, організації та виконує комплекс функцій.

    Лідер – особистість, здатна надихати і спрямовувати людей і їх емоції в простір творчості. Іншими словами перебування лідера з послідовниками на одній хвилі, завдяки чому члени групи матимуть творчу атмосферу, внаслідок чого зросте потенціал і професійний рівень кожного, а також відсоток максимально ефективно вирішених завдань [2].

    Лідерство визначають як процес соціального впливу, при якому лідер шукає добровільної участі підлеглих в діяльності по досягненню організаційних цілей; або як процес здійснення впливу на групову активність, яка спрямована на досягнення цілей. Лідерство визначають також як конкретні дії лідера по координації і управління діяльністю групи.

    Таким чином, лідерство можна визначити як тип взаємодії, спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей. З цього визначення випливає, що лідерство є функцією лідера, послідовників і ситуаційних змінних.

    Лідерство - це здатність впливати на індивідуумів та групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей. Є безліч засобів, за допомогою яких можна впливати на інших і вести людей за собою.

    Б.Д. Паригін під терміном лідерство розуміє процес організації та управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з таким же ефектом. Відомі концептуальні основи дослідження особистісної структури лідера доводять, що основними їхніми положеннями передбачено динамічний контакт під час організації діяльності групи. Значить можна констатувати факт існування прагнення створити комфортне професійне поле міжособистісного взаємодії, яке за своєю суттю є складовою частиною створення команди.

    Така особистість як лідер прагне до ефективної соціальної взаємодії для здійснення спільної мети, для об'єднання групи в команду. Значить таке прагнення від природи закладено до її змісту. Тобто на поверхні потреба у включенні даного компонента, пов'язаного зі створенням і функціонуванням команди, в структуру поняття лідерства, і особистості лідера. Команда представляється в ракурсі сутнісної характеристики лідерства у всіх існуючих іпостасях і лідера як ефективного професіонала, і навпаки - лідерство стає невід'ємною складовою командоутворення і команди в цілому. Саме тому виникла потреба щодо перегляду концептуальних основ сутності феномену лідерства, зокрема долучені до структури особистості лідера компоненту, пов’язаного з командоутворенням. Діяльність лідера відповідно розглядається як продукт відносин в колективі, які, в свою чергу, складаються з актів лідерства в особливих ситуаціях, а їх результати залежать від свідомості послідовників. Проте сьогодні треба не лише бути унікальним, але й володіти адекватними методами впливу.

    На сьогодні не існує єдиного загального визначення лідерства (табл.1.1) [1].

    Таблиця 1.1 – Теоретичні погляди на визначення поняття «лідерство»

    Поняття

    Зміст поняття

    лідерство

    один з унікальних феноменів суспільного життя, пов’язаний із здійсненням владних функцій

    лідерство

    процес соціального впливу, при якому лідер шукає добровільної участі підлеглих в діяльності по досягненню організаційних цілей

    лідерство

    процес здійснення впливу на групову активність, яка спрямована на досягнення цілей

    лідерство

    тип взаємодії, спрямований на спонукання людей до досягнення загальних цілей

    лідерство

    здатність впливати на індивідуумів та групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення цілей




    соціально-психологічний феномен, який пов’язаний з динамічними процесами у малій групі

    лідерство

    відношення домінування і підпорядкованості

    лідерство

    результатом дії як об’єктивних чинників (мети та завдань групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (потреб, інтересів, індивідуально-психологічних особливостей членів групи), а також дій лідера як ініціатора й організатора групової діяльності

    лідерство

    провідне положення особистості, що обумовлене наявністю відповідних якостей (лідерських компетенцій), які спричиняють якісну та ефективну діяльність (у тому числі й управлінську)

    лідерство

    процес впливу особистості на власну діяльність або діяльність інших на основі особистих якостей (лідерських компетенцій)

    лідерство в сфері менеджменту

    розкриття креативного, творчого, харизматичного та унікального потенціалу співробітників команди, спонукання кожного співробітника долучитися до лав своєї команди


    Це пояснюється тим, що феномен лідерства, відносини лідерства виявляються завжди і всюди, де група людей вирішує якісь проблеми, прагне до загального результату. Таке відбувається в усіх сферах суспільного життя (політики, економіки, науки, культури і т.д.), також на мікро- і макрорівні взаємодії людей (від взаємин в малих групах до управління державою і міжнародними справами), на рівнях формальних та неформальних. Все це не дозволяє дати чіткого однозначного визначення поняття лідерства.

    Це пояснюється тим, що феномен лідерства, відносини лідерства виявляються завжди і всюди, де група людей вирішує якісь проблеми, прагне до загального результату. Таке відбувається в усіх сферах суспільного життя (політики, економіки, науки, культури і т.д.), також на мікро- і макрорівні взаємодії людей (від взаємин в малих групах до управління державою і міжнародними справами), на рівнях формальних та неформальних. Все це не дозволяє дати чіткого однозначного визначення поняття лідерства.

    Літературні джерела визначають лідерство як соціально-психологічний феномен, який пов’язаний з динамічними процесами у малій групі; це поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості. Ефективне лідерство сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни з максимальним ефектом. Лідерство є результатом дії як об’єктивних чинників (мети та завдань групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (потреб, інтересів, індивідуально-психологічних особливостей членів групи), а також дій лідера як ініціатора й організатора групової діяльності [2].

    Лідерство є одночасно положенням (статичний аспект) і процесом впливу (динамічний/процесуальний аспект), в основі якого – вияв лідерських якостей особистості. Наявність статичного аспекту продукує процесний аспект лідерства.

    Отже, лідерство може розглядатися як:

    1. провідне положення особистості чи соціального утворення, що обумовлене наявністю відповідних якостей (лідерських компетенцій), які спричиняють якісну та ефективну діяльність (у тому числі й управлінську);

    2. процес впливу особистості чи соціального утворення на власну діяльність або діяльність інших на основі особистих якостей (лідерських компетенцій) [2].

    Саме тому поняття лідерства потребує оновлення змісту та модернізації структури.

    Де Вріес, узагальнюючи інформаційний потенціал досліджуваного терміна, вказував на двояку природу поняття: стан (набір характеристик, моделей поведінки, особистісних якостей) і процес (намагання лідера вплинути на членів взаємодії та спрямувати їх зусилля на досягнення спільної мети). Школа лідерства Романовського О.Г. НТУ «ХПІ» пропонує додати третю сторону лідерства, яку умовно можна позначити як результат (концентрація навичок та зусиль лідера для створення та функціонування команди, з якою він є єдиним цілим).

    Основна мета діяльності такої особистості – міцна команда, де кожен – самодостатня особистість, але водночас один з елементів команди, які в єдності працюють на максимальний спільний результат.

    Представники цієї школи вважають, що команда не є доповненням до особистості лідера, а це необхідна третя умова для її прояву і реалізації, а значить обов'язкова складова поняття лідерство.


    ЛІДЕРСТВО








    СТАН

    особистісні якості

    КОМАНДА

    Колектив однодумців,які беруть участь в процесі

    ПРОЦЕС

    Реалізація якостей



    Рисунок 1.1 – Модернізація змісту поняття «лідерство»
    Тобто тісне переплетення змістовних складових лідера, послідовників з урахуванням ситуаційної компоненти сприяє побудові міцної команди, здатної взаємодіяти на високому рівні ефективності. Саме лідер нового зразка повинен так збалансувати елементи процесу, щоб мати єдиний ефективний життєздатний організм з максимальною результативністю виконаних завдань.

    Серед розмаїття різновидів лідерства на сьогодні найбільшого поширення набуло харизматичне лідерство, сутність якого полягає в тому, що вплив лідера на людей обумовлює його особистісна привабливість. Саме завдяки їй лідер порівняно легко завойовує визнання і отримує підтримку людей, їх готовність слідувати за ним. Більш того, його харизма забезпечує лідеру часто незриму, але цілком реальну владу над своїми прихильниками і послідовниками.

    Аналіз наукових джерел дозволив виокремити трактування явища харизми як здатності людини викликати у оточуючих почуття захоплення, поваги, довіри і завдяки цьому легко керувати іншими. Спочатку цей термін використовувався в теології, де він означав «дар, наданий богом». Більшість переконана, що вона є вродженою якістю. Однак було доведено, що цю якість можна розвивати, оскільки вона пов'язана з внутрішніми психологічними якостями і з зовнішніми, поведінковими навичками: високою самооцінкою, емоційністю, цілеспрямованістю, упевненістю в собі, тощо.

    Отже, харизма в сучасному тлумаченні наукової школи Романовського О. Г. постає як єдність компонентів, необхідних для його успішності та результативності проявів його діяльності, саме:

    1. уміння уникати сформованих стереотипів нашого життя і використовувати парадокси;

    2. уміння переходити від функціональних обов'язків до функціональних можливостей;

    3. уміння робити те, що раніше ніхто, ніде і ніколи не робив, прагнення інноваційності, творчості;

    4. набір навичок, які потребують великих зусиль, практики і правильного інструментарію.

    Проте набором означених характеристик не вичерпується трактування змісту означеного поняття. Необхідним та важливим показником наявності харизми в особистості лідера буде уміння перемагати в будь-якій ситуації, а також поразку використовувати як досвід для опанування майбутніх висот. Неодмінно слід враховувати рівень уміння створювати привабливий імідж та ореол лідера самому собі і через свою діяльність. Не слід ігнорувати духовну, психологічну та енергетичну привабливість для оточуючих людей, що спонукає до співробітництва (пізніше вони стають частиною команди).

    Отже, успішний харизматичний лідер має життєвий потенціал для самореалізації та самоствердження та спонукає оточуючих долучитися до лав своєї команди, за умови толерантності, добровільності та єднання ціннісного і мотиваційного концептів даної особистості. Він володіє вмінням обмінюватися енергією та сугестивними здібностями, володіє майстерністю перетворюватись в енергетичне поле, яке долучає до кордонів свого випромінювання тих, хто навколо нього знаходиться. Така людина має обґрунтовану незалежність характеру, що являє собою спосіб прояву цілеспрямованості, володіє досконалими риторичними здібностями та артистизмом, мистецтвом переконання, вмінням володіти увагою будь-якої аудиторії тощо.

    З огляду на спостереження та численні опитування, проведенні кафедрою педагогіки і психології управління соціальними системами НТУ «ХПІ», було виділено найбільш привабливі характеристики харизматичного лідера з позицій його прибічників та послідовників: майже повна впевненість в правомірності своїх суджень і здібностях, вміння бачити перспективу відповідно до різних часових та вікових проміжків, здатність захопити своїми ідеями та цілями інших за допомогою переконання та роз’яснення, відданість меті, готовність до ризику та вміння брати на себе відповідальність в однаковій мірі за будь-які наслідки діяльності як свої, так і команди, нестандартне мислення, яке може відрізнятися від загальноприйнятих норм, вміння інтуїтивно відчувати та логічно усвідомлювати ситуацію, що склалася. Це дозволяє знаходити необхідні ресурси, засоби і методи для досягнення мети.

    Проведений аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, дозволив зосередити увагу дослідження на виділенні головних обов’язкових складових успіху особистості харизматичного лідера.

    Серед багатоманіття наукової інформації, зупинимося на понятті інтелекту та його структурі, адже на наше переконання саме цей аспект структури харизматичності лідера дозволяє йому реалізовувати власний потенціал на максимальному рівні результативності. Різними дослідниками біло виділено різну кількість компонентів, що входять до структури інтелекту, а згодом і різні його види. Дотепер ми зустрічали посилання переважно на чотири види інтелекту в структурі харизматичного лідера:

    1. IQ (традиційний рівень, когнітивний потенціал особистості, що досліджується протягом 200 років),

    2. EQ – емоційний (рефлективність, емоційність в діяльності, емпатійність тощо, інтерес до яких спостерігається останні 25 років),

    3. VQ – життєва енергія (здатність захоплювати інших своєю енергією тощо, дослідження якого тривають останні 20 років),

    4. SQ – духовний потенціал (духовність, що привертає увагу дослідників лідерства 10 років);

    5. впроваджений авторами дослідження коефіцієнт інтелекту OQ - оригінальність (прагнення створити свій оригінальний світ), який проходить апробацію останні півроку.

    Для того, щоб переконатися в надійності та результативності діяльності саме контенту з 5 композитів, треба з’ясувати елементи, точніше характеристики та якості, що наповнюють зміст кожного з інтелектів.

    Основи теорії людського інтелекту виникли з грецького філософії та вважалися досить суперечливими для досліджень в галузі психологічної науки. Концепція людського інтелекту включала до його структури декілька здібностей, в тому числі міркування, розуміння, вирішення проблем, абстрактне мислення, навчання і планування. У психології термін «людський інтелект» використовується для опису здатності застосовувати знання, щоб маніпулювати своїм середовищем або мислити абстрактно для вирішення проблем. Зоар і Маршал також заявили, що цей тип інтелекту є одним з найбажаніших людських біхевіористських якостей в сучасному суспільстві [4]. Існує думка, що саме інтелект є комбінацією життєвого успіху. Теорія множинного інтелекту була відкрита Говардом Гарднером як модель людського інтелекту, в якій говорилося, що кожен тип інтелекту забезпечує теоретичну основу для розпізнавання різних талантів і здібностей, якими володіють люди [8]. Гарднер (1993) і Зоар і Маршалл (2000) стверджували, що різні типи людського інтелекту анатомічно відокремлені один від одного.

    Дійсно, вони широко використовуються одночасно і доповнюють один одного в міру розвитку навичок. На думку вчених, людський інтелект ділиться на три основних типи інтелекту: коефіцієнт інтелекту (IQ), емоційний фактор (EQ) і духовний чинник (SQ) [4].

    Концепція IQ насправді є однією з найбільш гострих тем в теорії інтелекту. Фактично, за визначенням інтелекту було знайдено мало консенсусу, згідно з яким Нейсер, Б’юд, Бушар, Бойкін, Броді, Лохлін, Перлофф, Штернберг і Пінкер тощо визначають інтелект як здатність досягати цілей перед обличчям перешкоди за допомогою рішень, заснованих на раціональних правилах.

    Академіки (Androniceanu, Ciobanu, 2015), практичні працівники, бізнес-лідери та психологи продемонстрували величезну увагу до важливості EQ. Ще в 1990 році концепція EQ була вперше розроблена Саловеєм і Майєром, і дослідники стверджували що емоційний фактор (EQ) – це тип соціального інтелекту, тобто індивідуальна здатність контролювати свої власні і чужі емоції, розрізняти їх і використовувати цю інформацію для керівництва їх мисленням і діями. Насправді, співробітники стикаються з різними проблемами і відчувають динамічні стани емоційних почуттів, таких як гнів, тривога, стрес і розчарування на роботі. Багато організацій намагалися підвищити здатність співробітників справлятися і контролювати свій емоційний стан, який впливає на їх роботу і задоволеність нею. Причина в тому, що ефективне управління позитивними і негативними емоціями самих співробітників і інших людей могло б допомогти впоратися з проблемами, пов'язаними з роботою, і заохочувати толерантні міжособистісні відносини. Інтелектуально, контролюючи свої емоції і розуміючи емоції інших людей в будь-якому середовищі, можна було б повністю досягати своїх цілей [4]. Проте останнім часом дослідники наголошують, що цього недостатньо і долучають до компонентів духовний інтелект (SQ). Сучасні дослідження встановили дивовижні знахідки, які підтвердили б поняття релігії і духовності, яке, як вважають, забезпечує належну функцію значущості життя [4]. Світова духовна мудрість завжди надавала великого значення очищенню серця, і ця чистота приводить до підвищення якості прийняття рішень, коли лише розуму замало [4]. В останні роки духовність розглядається як центральний елемент інтелекту, тому що він пророкує функціонування та адаптацію і пропонує можливості, що дозволяють людям вирішувати проблеми і досягати цілей. Крім того, духовний інтелект створений як життєздатний елемент, і це визнання активно проявляється в сферах ділового світу. Теорія множинного інтелекту Гарднера передбачає, що поняття духовності як форми інтелекту засноване на серії взаємопов'язаних, але відмінних когнітивних процесів і здібностей, які приводять людину до розуміння її оточення і кращого життя. Пізніше дослідники припустили, що екзистенціальний і моральний інтелект може бути частиною теорії.

    Модель цілісного розвитку людських ресурсів (HHRD) повинна включати елементи IQ, EQ і SQ в якості їх основного змісту, що сприяє в підвищенню ефективності та компетентності співробітників в організації. Отже, духовний інтелект (SQ) будується шляхом накопичення окремого досвіду. Крім того, визначає SQ як здатність розуміти світ і себе через богоцентрічність і відповідним чином адаптувати своє життя. Фактично, це базова здатність, яка формує і спрямовує всі інші здібності, і є кілька атрибутів SQ, таких як віра, смиренність, подяка, інтегративні здатності, здатність регулювати емоції, мораль і здатність до моральної поведінки, а також до прощення і любові. Крім того, визначили SQ як здатність діяти відповідним чином, бути співчутливим і володіти вмінням підтримувати внутрішню і зовнішню свободу без урахування будь-яких умов.

    З іншого боку, Маршал і його колеги інтерпретують SQ як інтелект, з яким ми звертаємося до наших найглибших цінностей, цілей і найвищих мотивів в позитивному етичному спектрі. Тому, SQ означає здатність вести себе мудро зі співчуттям при збереженні внутрішнього і зовнішнього світу (байдужість) незалежно від обставин [4].

    Останнім часом все більше уваги дослідники звертають на коефіцієнт життєвої енергії VQ. Французькі психологи П'єр Касс і Поль Клодель вивчають вплив VQ на здібності лідера. На їхню думку, чим вищий у людини VQ, тим більше вона намагається поліпшити навколишнє життя і, таким чином, впливає на оточуючих. А це як раз і є найважливішою якістю лідера - сприяти різним змінам, а також протистояти тим, що негативно позначаються на діяльності. Крім того, вміння контролювати свою енергетику має значення і в протилежних випадках - коли керівник стримує свою активність, не поводиться, як диктатор, не втручається в ту або іншу ситуацію, дає можливість членам команди проявляти себе. На думку французьких дослідників, VQ є вродженою якістю, тому одні люди енергійні і активні, а інші - більш мляві і пасивні. З плином життя, рівень життєвої енергії може змінюватися, в залежності від різних обставин, в які людина поставлена, від стану здоров'я, від втоми, від особистого життя та інших факторів. VQ підрозділяється на два види: потенційний - та життєва сила, якою всі в тій чи іншій мірі володіють від народження, і реальний - та енергія, яка є в людині «тут і зараз» і за допомогою якої вона виконує різні завдання. Обидва види енергії можуть бути рівні, а може переважати якийсь один. Чим менше розрив між двома видами VQ, тим вище рівень життєвої енергії і тим краще лідер.

    На думку авторів дослідження, коефіцієнт життєвої енергії, тобто його рівень бути мати показники, що переважно належать до емоційно-вольової сфери лідера. Неодмінними атрибутами харизматичного лідера виступають ініціативність, впевненість в собі і в своїй життєвій місії, життєстійкість(вміння «тримати удари» навколишнього середовища), відповідальність (перед Богом, людьми і своєю совістю), сприймання поразки як початку руху до перемоги, до успіху, оперативність, уміння зберігати свої принципи (і своє обличчя) в будь-якій ситуації, здатність вести за собою людей, володіння духовністю та енергійністю тощо.

    Однак інноваційною концепцією авторів дослідження та численними науковими пошуками школи Романовського О.Г. підтверджено необхідність розширення структури інтелекту харизматичного лідера шляхом впровадження нового коефіцієнту OQ. В зв’язку з необхідністю подолання наслідків трансформаційних перетворень суспільства цей коефіцієнт є найбільш затребуваним. До його складу ми долучаємо наступний спектр компонентів: наявність своїх авторських секретів лідерства, небажання коритися стандартам і правилам, прагнення створити свій автономний, сучасний світ, уміння реалізувати свій потенціал без попередніх репетицій, прагнення йти тільки своїм шляхом, вміння постійно шукати істину, уміння бути суворим і тактовним одночасно, прагнення бути залежним від самого себе і незалежним від обставин, людей і навколишнього середовища, уміння перебувати в постійному зв'язку з навколишнім світом, уміння ризикувати, відмова від чужих концепцій і технологій, нав'язаних або передбачуваних ззовні. Однак це нововведення перебуває у стані становлення.

    Тому на кафедрі існує певний спектр методів та методик з апробації даного коефіцієнта. Враховуючи наукові напрацювання та практичні апробації, можна стверджувати, що всі перераховані характеристики можна зосередити в таких основних показниках «інтелекту оригінальності»:

    1) власні секрети впливу на оточуючих;

    2) індивідуальна парадоксальність;

    3) особливі відносини з оточуючими;

    4) важлива життєва місія;

    5) унікальна креативність;

    6) синергетичний потенціал.

    Несхожість портрета особистих якостей харизматичного лідера з особистими якостями інших лідерів дає беззаперечну перевагу.

    Всі види розумової, емоційної, фізичної та духовної діяльності особистості відображені в дії і їх реалізації. Хтось більше, краще і швидше досягає ефективності в реалізації цих показників. Відмінність кожного індивідуума виявляється в середньому прояві загальної дії їх суми. Показники одні й ті ж, але в різних пропорціях. І варіантів цих пропорцій може налічуватися безліч. Водночас цій множині є і визначення сталості зміни одних і тих же показників в одному і тому ж просторі.

    Автори багаторічних досліджень, глибоко впевнені, що тільки так званий «інтелект оригінальності», дозволяє виявляти найбільшу успішність індивідуальної харизми особистості лідера. Тільки якості, які притаманні цьому лідеру, дозволяють взагалі заявляти про його природний дар, який вмотивовано наявністю «інтелекту оригінальності» для успішності його діяльності з управління та своєї самореалізації.

    Відхід від інструкцій, стандартів, регламенту і правил завжди давали можливість для розвитку. І всі перераховані вище якості, що відображають суть інтелекту оригінальності дозволяють спроектувати особливий розвиток і особистості, зокрема харизматичного лідера, і її ефективності, і її діяльності з перспективою отримання найвищого результату.
      1   2   3
    написать администратору сайта