Главная страница
Навигация по странице:

  • ЗАКОН УКРАЇНИ про культуру (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, No 24, ст.168)

  • Восьмий розділ

  • Українська та зарубіжна культура. Закону України про культуру (Відомості Верховної Ради України (ввр), 2011, 24, ст. 168)


    Скачать 34.64 Kb.
    НазваниеЗакону України про культуру (Відомості Верховної Ради України (ввр), 2011, 24, ст. 168)
    Дата09.02.2018
    Размер34.64 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаУкраїнська та зарубіжна культура.docx
    ТипЗакон
    #49696

    Подборка по базе: Статья - введение в культуру редких и исчезающих видов.docx, Найвидатніші фортеці й замки України ІСТОРЯ УКРАЇНИ.docx, МІНІСТРЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.doc

    Теоретико-аналітичний проект

    Закону України про культуру

    (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 24, ст.168)


    Підготувалаа студентка 1 курсу 8 групи
    юридичного факультету

    Київського національного університету імені Тараса Шевченка

    Ісакова Інна Василівна


    Київ 2018

    Зникома натура. Такий термін вигадали кіномитці, зокрема оператори, які прагнуть якнайшвидше зафіксувати і зберегти на плівці те, що може зникнути, – наприклад, стан природи чи об’єкта. Яблуневий цвіт щодень різний: учора тихо рожевів юними пуп’янками, нині вибухає молочно-білими квітками, а завтра ронить зів’ялі пелюстки. Осінні пейзажі ефемерні. За кілька днів осиплеться листя і вже не можна буде зняти героїв на тлі дерев, оповитих золотом. Розтане сніг на зйомках, де в кадрі має сріблитися морозна зима. Безперечно, будуть ще і яблуневий цвіт, і осінні пейзажі, і снігові замети, здається, такі ж самі, але вже інші.

    Так і наша культура – зникома натура. Невмируща і незнищенна, але змінна, бо ж змінюються самі люди, котрі є її складовою: пишуть та співають пісні, малюють картини, ліплять скульптури, будують шедеври архітектури, зберігають і віддають у спадок своїм дітям і внукам, а то й чужим по крові, але рідним по духу людям. Змінюються часи, які впливають на культуру народу, сюжети й образи, а разом з цим близьке і зрозуміле дідам-прадідам інколи стає рідкістю й дивиною, потребує і розуміння, й розшифрування, і захисту, і любові, та насамперед збереження – в аудіозаписах, пісенниках, у живому виконанні на сцені й за родинним чи дружнім столом, на полотні у музеї чи просто у людській оселі, на подвір'ї у парку чи то посеред вулиці. Бо як би то пафосно не звучало, але культура таки – душа народу, яка допоможе осягнути й самих себе, і своє коріння – свій рід, і покоління предків, які за споконвічним буттєвим законом ідуть у засвіти, але залишають по собі пам'ять, залишаються в наших серцях.

    «Культура для багатьох перша потреба, яку не потрібно задовольняти»- писав Станіслав Єжи Лец. Справді бо, кожна людина, не зважаючи на її походження, соціальне становище, місце у суспільстві потребує культурного розвитку, духовного задоволення. Культура для народу є неоціненним скарбом, бо завдяки їй кожен із нас, перш за все, набуває людяності, вона змушує битися серця чим дуж, просто посміхнутися, чи розтопити лід найхолодніших сердець у світі. Тому, без культурних здобутків не існує і нації; культура – невід ємна частина нашого життя.

    Ми навіть не замислюємося над тим, як багато криється в одному слові «культура». Більшість із нас, коли чує це слово думає про культуру загалом як явище поведінки, однак багато хто забуває, що культура знаходиться майже у всьому, що нас оточує: культура мислення, говоріння, духовна культура, можна вести ще довгий перелік, однак все ж треба визначити, що культура є однією зі складових життя кожної людини, нації загалом.

    А уявімо хоча б на хвилину, що зникла наша культура, зникло те, що іноді когось змушує відкривати очі, крокувати до своїх цілей, рухатися вперед. Здається, світ би поник. Адже для декого із нас, культура є духовним надбанням, яке справді змушує та надихає жити, не просто існувати, а, справді, жити: творити, відкривати щось нове, будувати споруди, які багато століть потому будуть милувати око кожного небайдужого, писати вірші, найрізноманітніші твори, які будуть закарбованими на сторінках книжок, стануть повчальними та даватимуть настанови багатьом поколінням.

    Вивчаючи історію рідної Батьківщини, ми досить часто досліджуємо не тільки найголовніші дати та події, які випадали на долю наших предків, етапи розвитку та становлення рідної держави, а й те, як наші прадіди починали творити: створювати елементи свого побуту, робити прості речі, якими удосконалювали світ, який їх оточує, вносили свою лепту, щоб рік за роком, століття за століттям накопичити, а згодом наповнити та поступово збагачувати духовну скарбницю людства. Саме культурні надбання, національний мелос у всіх своїх жанрах, у всі часи характеризує народ точніше, ніж тисячі монографій з фольклористики, етнографії, історії, психології та інших галузей, котрі осмислюють його ментальність, його ідентичність в «іменні, мові, вірі, виді» (І.Котляревський).

    Заглянувши далеко у минуле, ми розуміємо, що без культурного розвитку народу можливо б і не було тієї країни, яку ми маємо сьогодні. Адже, споконвіків, культура допомагала людям подолати найскладніші життєві проблеми, пройти найтяжчі випробування долі, які здавалося були непосильні жодній людині. Для прикладу, варто згадати постать, яка своїм внеском у культурні надбання не тільки України, але й багатьох країн світу зробила величезний вклад, який до сьогодні є надзвичайно цінним. Тарас Григорович Шевченко - митець, який у надзвичайно скрутні хвилини свого життя брав до рук чорнило і викладав на папір свої думки, переживання, враження, які сьогодні є літературним скарбом українців. Від цього йому ставало легше, а людям і дотепер робиться на душі краще, коли вони гортають сторінки «Кобзаря». Однак, ця людина була унікальною, адже вона не тільки писала вірші, найрізноманітніші твори, але й малювала. До речі, можливо, саме завдяки таланту до малювання, життя митця склалося так, як ми його знаємо зараз. Адже, одного разу, коли той змальовував скульптуру у Літньому саду, Шевченка помітив Іван Сошенко, який і викупив талановитого хлопця із кріпацтва. Як бачимо, створюючи культурні надбання, людина змогла змінити своє життя, стати вільним тоді, коли здавалося, що це є майже нереальним. І таких прикладів можна навести дуже багато, чи то з життя відомої людини, чи простого українця, який викладає свої переживання, розчарування чи перемогу, радість чи смуток, усілякі думки на папір, створюючи пісню, вірш, картину, чи то вдається до танцю, де простими рухами може сказати те, що не наважувався ніколи промовити в слух, майструє скульптуру чи то вишиває картину, фіксує на фотокартці, щось незвичне, шиє одяг, однак ніхто не задумується над тим, що усе це є культурою, духовним надбанням його покоління, яке назавжди закарбовується на сторінках історії, передається від покоління до покоління, та є тією рушійною силою, яка може згуртувати народ, об'єднати цілу націю.

    Опрацьовуючи ЗАКОН УКРАЇНИ про культуру (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, No 24, ст.168), можу виокремити те, що основною його метою є покращення діючих механізмів реалізації державної політики, сприяння вдосконалення правових відносин у сфері культури; поліпшення механізмів реалізації державної культурної політики, соціальному захисту працівників сфери культури.

    У першому розділі Закону визначено основні поняття правового регулювання сфери культури, а саме:

    • «базова мережа закладів культури»;

    • «вітчизняний (національний) культурний продукт»;

    • « грант»;

    • «діяльність у сфері культури (культурна діяльність) »;

    • «заклад культури»;

    • « культура»;

    • «культурний простір України»;

    • «культурні блага»;

    • «культурно-мистецька громадськість»;

    • «культурно-мистецька освіта»;

    • «культурно-мистецький проект»;

    • «мистецтво»;

    • «мистецьке аматорство»;

    • «національне культурне надбання»;

    • «національно-культурна державна цільова програма»;

    • «нематеріальна культурна спадщина»;

    • «об'єкти культурного призначення»;

    • «працівник культури (працівник у сфері культури)»;

    • «професійний творчий працівник»;

    • «суб'єкти діяльності у сфері культури»;

    • «творча діяльність».

    Окрім цього, в першому розділі визначено основні засади державної політики та пріоритети у сфері культури. Серед них, можна виокремити такі:

    • створення умов державою для розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України;

    • створення умов державою для збереження, відтворення та охорони історичного середовища;

    • створення умов державою для естетичного виховання громадян, передусім дітей та юнацтва;

    • створення умов державою для розширення культурної інфраструктури села.

    У даному Законі здійснення основних засад державної політики у сфері культури полягає у регулюванні суспільних відносин, пов'язаних із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, а також забезпечення доступу до них.

    Також важливим пунктом у першому розділі є визначення мовних рамок, де зазначено, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури, гарантує вільне використання мов усіх національних меншин України.

    У другому розділі Закону визначено права і обов’язки громадян у сфері культури, зокрема – свободу творчості; вільний вибір виду діяльності у сфері культури, засобів і сфер застосування творчих здібностей, самостійне розпорядження своїм твором; провадження творчої діяльності самостійно або з використанням будь-яких форм посередництва; створення закладів культури недержавної форми власності різних напрямів діяльності та організаційно-правових форм; об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури; збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів; захист прав інтелектуальної власності, зокрема авторського права і суміжних прав; доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ; здобуття культурно-мистецької освіти; інші права, встановлені законодавством.

    Третій розділ містить положення, в яких визначаються та конкретизуються основні види культурної діяльності, а також способи їх державної підтримки. Окремі статті присвячені створенню єдиного культурного простору України, що передбачає і забезпечення охорони культурної спадщини, і повернення незаконно вивезених з території України культурних цінностей, і підтримку вітчизняних виробників у сфері культури. Визначені також об’єкти культурного призначення, що не підлягають приватизації. Серед них – об’єкти, занесені до Державного реєстру національного культурного надбання України, пам’ятки археології, документи Державного бібліотечного фонду України, пам’ятки державної частини Музейного фонду України тощо.

    Варто наголосити на тому, що у третьому розділі також вказані особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури, де чітко окреслені: вимоги до керівника державного чи комунального закладу культури; порядок конкурсного добору керівника державного чи комунального закладу культури; склад, порядок формування і повноваження конкурсної комісії; подання документів для участі в конкурсі; добір кандидатів на посаду керівника державного чи комунального закладу культури та призначення керівника.

    Четвертий розділ визначає зміст і засади функціонування базової мережі закладів культури, яка забезпечує розвиток сфери культури, всіх жанрів і видів мистецтва, а також цілісність національної культури. Визначаються рівні базової мережі закладів культури ( загальнодержавного та місцевого значення), способи її формування.

    Щодо п’ятого розділу, то у ньому ж окреслені джерела й основні механізми фінансування сфери культури та забезпечення її господарської діяльності, в основу яких покладено принцип багатоканального фінансування культурної сфери (з бюджетів різних рівнів, власних зароблених коштів, благодійних та меценатських пожертв тощо).

    Шостий розділ присвячений соціальним гарантіям працівників у сфері культури і регулює питання особливостей оплати праці та пенсійного забезпечення галузі. Зокрема, зазначено, що держава забезпечує працівникам у сфері культури роботу на повну тарифну ставку (це положення є надзвичайно важливим, адже тисячі працівників культури (особливо в сільській місцевості) змушені працювати на половину або й четверте тарифної ставки; створення належних умов праці, її оплату; правовий, соціальний, професійний захист; призначення і виплату пенсій відповідно до законодавства; інші гарантії, встановлені законом. Законодавчо передбачені надбавки й доплати працівникам у сфері культури (зокрема, – за вислугу років, почесне звання тощо), а також допомога на оздоровлення, вирішення соціально-побутових питань.

    Сьомий розділ регулює участь громадськості у формуванні й реалізації політики в сфері культури, співробітництво держави з культурницькими громадськими організаціями. Загалом зазначено, що громадські організації мають право самостійно та на договірній основі утворювати благодійні організації для фінансування культурних програм розвитку літератури та мистецтва, підтримки талантів і творчих починань у сфері культури, розв'язання соціальних і побутових проблем професійних творчих працівників.

    Восьмий розділ окреслює загальні засади й форми міжнародного культурного співробітництва, а також підтримки розвитку культури зарубіжного українства.

    Дев’ятий розділ визначає відповідальність за порушення законодавства у сфері культури. У ньому вказано, що винні у порушенні законодавства про культуру, несуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

    Отже, проаналізувавши Закон України про культуру (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, No 24, ст.168), а також Закони сьогодення, які безпосередньо стосуються всебічного культурного розвитку України, можу зробити висновок, що вони є ґрунтовними, однак не досить актуальними, ефективними та перспективними для розвитку і процвітання української культури, адже не зовсім відповідають викликам XXI століття. Одразу помітно, що українська влада, приймаючи Закони, не точно аналізує усі можливі наслідки та перспективи; безперечно, є в ньому і позитивні моменти, адже деякі із його положень, безпосередньо, впливають на те, щоб українці мали змогу здобувати та удосконалювати свої навички у даній сфері, однак життя швидкоплинне, час іде, постійно щось змінюється, але рік за роком українці живуть за одними й тими ж законами. Тож необхідно діяти, адже більшість сфер потребують кардинальних змін.

    На мою думку, спершу ніж складати Закон, необхідно спиратися на фінансування, яке є базою для його реалізації. Тому можу одразу ж виокремити одну з найбільш ключових проблем цього Закону – недофінансування. Надходження коштів у розвиток цієї галузі є досить мізерним. З державного бюджету виділяється надзвичайно мало коштів для розвитку культурних сфер України. На превеликий жаль сучасний підхід влади до розподілу державних коштів на культуру і мистецтво відбувається за залишковим принципом, а бюджетна політика в цій галузі майже не бере до уваги культурно-територіальних осередків.

    По-друге, законодавцям необхідно звернути більше уваги на розвиток культурної сфери у сільській місцевості. Так у ч. 1 ст. 4 зазначено, що «Держава у пріоритетному порядку створює умови для: розширення культурної інфраструктури села», однак кошти, які виділяються з бюджету не завжди рівноцільно розподіляються між містом та селом. Звичайно, частка жителів міста значно різниться, тому грошей виділяється більше, але зовсім не враховується те, що на сьогодні розвиток культурних осередків у селі майже не прогресує. Варто звернути увагу на те, що, якщо у міській місцевості будівлі для розвитку культурних галузей юнацтва треба оновлювати, робити ремонт, то у більшості сіл України їх необхідно будувати з нуля, адже культурних осередків там просто не існує. Тому сьогодні ми зіштовхуємося з такою проблемою: надзвичайно багато талановитих дітей змушені сидіти вдома, у кращому випадку, а іноді вести розгульний спосіб життя, саме через те, що молодь просто не знає чим себе зайняти, адже у їхньому краї немає місця, де б вони могли себе реалізувати.

    Необхідно також звернути увагу на одне із позитивних положень цього закону, а саме «підтримка вітчизняного виробника у сфері культури». Варто згадати, що від 13 червня 2016 року у газеті «Голос України» було опубліковано законопроект No3822 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)». Він був розроблений з метою надати можливість українським слухачам чути на радіо музику рідною мовою, а музикантам – доступ до ефіру. На перший погляд цей крок є, справді, вагомим зі сторони українських чиновників, однак уже після 13 жовтня 2017 року, коли цей Законопроект набув чинності, з’явилися певні проблеми. Тож, що ми маємо?

    Щодня «протягом доби, а також у часових проміжках з 6 до 12, з 12 до 18, з 18 до 24 години» українці насолоджуються піснями рідною мовою, однак не кожен отримує від цього задоволення. І не тому, що вони йому не до смаку, причиною цього слугує надзвичайно малий контент українських пісень. Як наслідок, випливає те, що за декілька годин радіоефіру людину можуть прослуховувати одну й ту ж саму пісню декілька разів. Тому, з цього випливає, що спочатку варто було б приділити більше уваги пісням, які будуть заповнювати радіоефір, а вже потім ухвалювати такий законопроект.

    По-третє, у ч. 1 ст. 3 йдеться про «пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні», а також у ч.1 ст. 34 «Розвиток національної культури за межами України» у якій зазначено, що держава піклується про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України, зокрема, шляхом сприяння проведенню культурно-мистецьких заходів за кордоном, відкриттю та діяльності українських національних культурних центрів та національних освітніх закладів в інших країнах. Звичайного, це положення закріплене за Законом, але надзвичайно мало дій для сприяння пропагуванню української культури за кордоном спостерігається з боку державних чиновників. Досить мало українських спілок, об'єднань знаходиться за межами території України, тому майже немає можливості ознайомити з українською культурою, у всіх її проявах, більшість країн світу. Хотілося б також додати те, що, на мою думку, презентування української культури за теренами України є не тільки чудовим поштовхом до піднесення культурних надбань держави, але й гарною прибутковою діяльність. Наприклад, презентуючи свої таланти за кордоном, українці можуть хоча б частково наповнити державний бюджет, звичайно, це будуть не такі й великі кошти, у порівнянні з іншими видами праці, які є більш прибутковими, однак такі діяння зможуть зменшити частку безробітних, забезпечуючи їх місцями праці.

    З великими труднощами нині стикається бібліотечна мережа через недостатнє фінансування. У таких умовах важко зберігати фонди, особливо рідкісні та старовинні книги, яких в українських бібліотеках знаходиться понад 750 тис. Матеріально-технічна база бібліотек залишається на рівні 80-х років. Особливо тяжке становище сільських бібліотек.

    Звичайно, скільки людей, стільки ж і думок. У кожного є своє бачення, розуміння того чи іншого документа, критикувати може кожен...

    Тож, зараз хотілося б виокремити і певні зрушення, які відбуваються у розвиткові культури. Попри певні кризові явища, на сьогодні в Україні поступово формуються риси нової культурної реальності, коли національна культура стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, формування національної ідентичності, розбудови незалежної держави.

    Увімкнувши нещодавно телевізор, була щиро вражена, що на більшості телеканалах побачила телепередачі українською мовою, які, бувши маленькою, я спостерігала російською. Розвиток українського кінематографа, справді, прогресує. На сьогодні, прикладом цього є український телесеріал про життя сучасної школи, підлітків, про їхні стосунки з учителями та батьками, виробництва «1+1 продакшн» - «Школа». Прем'єра якого відбулася на телеканалі «1+1» зовсім недавно 15 січня 2018 року, а вже за декілька днів серіал став найрейтинговішим україномовним серіалом на українському ТБ у телесезоні осінь 2017 — зима 2018 серед глядачів 18-54 років. В середньому одну серію серіалу дивилися приблизно 2 млн глядачів, а всього за два дні телесеріал побачили 10 млн чоловік. Про що це свідчить?! Українцям є цікавий рідний продукт.

    Говорячи про кінематограф, просто неможливо не згадати про Студію «Квартал 95». Люди, які її створили є звичайними, однак дуже талановитими українцями, які на початку своєї кар’єри зовсім нічого не мали: ані грошей для свого піару, ні знайомих, які б могли допомогти стати відомими. Мова йде про сильних особистостей, які своєю наполегливою працею, талантом змогли досягти справжнього успіху. Саме вони є авторами одного з найбільш відомих серіалів «Свати», який є одним із найулюбленіших серед жителів не тільки України, а й сусідніх держав таких, як Росія, Білорусь.

    Звичайно, можна наводити безліч таких прикладів, не тільки зі сфери кінематографа, а й зі спорту, музики, танців та безліч інших.

    Тож, на завершення хотілося б процитувати одного письменника, який влучно зазначив, що зрілість, духовне здоров'я і навіть могутність народу визначаються рівнем його культури. Адже, дійсно, не може бути слабким народ, який любить літературу, який створює невмирущі твори мистецтва. Економіка і все, що пов'язане з нею, знаходиться в підпорядкованому стані до культури. Нині, коли говоримо про майбутній розвиток країни, слід звертати увагу на кількість і, головне, якість культурних цінностей, створюваних народом, у тому числі й цінностей літературних.

    Отже, кожен із нас має пам’ятати те, що багатство рідної країни не обов’язково будується на власних природних ресурсах, воно досяжне навіть за їхньої повної відсутності, адже найголовнішим ресурсом є людина. Державі лише потрібно створити основу для розквіту талановитих людей.


    написать администратору сайта