Главная страница
Навигация по странице:

  • Рекомендована література

  • Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця

  • Теор. вих. лекц. Теор. вих. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна. Процес виховання, його структура і рушійні сили


    Скачать 0.93 Mb.
    НазваниеТеорія виховання як наукова і навчальна дисципліна. Процес виховання, його структура і рушійні сили
    АнкорТеор. вих. лекц.doc
    Дата20.08.2017
    Размер0.93 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаТеор. вих. лекц.doc
    ТипДокументы
    #18697
    страница1 из 30

    Подборка по базе: 1.14. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молод
      1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30

    Тема 1. Сутність, зміст процесу виховання

    1. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна.

    2. Процес виховання, його структура і рушійні сили.

    3. Мета і завдання виховання.



    Рекомендована література


    1. Волкова Н. П. Педагогіка : посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Наталія Павлівна Волкова. – К. : Академія, 2001. – С. 94–103.

    2. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / Світлана Григорівна Карпенчук. – К. : Вища шк., 2005. – С. 7–35.

    3. Максимюк С. П. Педагогіка : навч. посіб. / Світлана Петрівна Максимюк. – К. : Кондор, 2009. – С. 217–230.

    4. Мельничук С. Г. Педагогіка (Теорія виховання) : навч. посіб. / Сергій Гаврилович Мельничук. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2012. – С. 8–42.

    5. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. / Неля Євтихіївна Мойсеюк. – К., 2007. – С. 378–391.

    6. Омеляненко В. Л. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / Віталій Лукич Омеляненко, Анатолій Іванович Кузьмінський. – К. : Знання, 2008. – С. 129–138.

    7. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / Михайло Миколайович Фіцула. – К. : Академвидав, 2005. – С. 237–241.

    8. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посіб. / Василь Васильович Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – С. 427–433.

    9. Ярощук Л. Г. Методика виховної роботи : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Лілія Григорівна Ярощук. – К. : Видавничий Дім "Слово", 2012. – С. 28–45.

    1. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна


    Теорія виховання– це сукупність однорідних і внутрішньо узгоджених наукових педагогічних тверджень, знання яких дає змогу формувати й розвивати особистість вихованця та впливати на колектив відповідно до визначених цілей загального, національного і професійного виховання. Вона покликана озброїти вихователів професійними знаннями, педагогічними навичками й Уміннями та практичним досвідом організації виховної роботи. Існують також окремі теорії виховання. Наприклад, теорія професійного виховання, теорія економічного виховання, теорія морального виховання, теорія національного виховання, теорія екологічного виховання, теорія фізичного виховання, теорія виховання в колективі та через колектив та інші, які становлять підвалину для обґрунтування загальної теорії виховання.

    Кожен з цих напрямів має свої, властиві тільки йому цілі, ідеали, завдання, принципи, зміст, методи та форми виховних впливів, які сприяють реалізації мети виховання в українському суспільстві.

    Основною функцією часткових теорій виховання повинні бути, з одного боку, узагальнення знань, що стосуються певної сфери виховної діяльності, а з іншого – забезпечення загальної теорії виховання положеннями, які підлягають систематизації, узагальненню та цілеспрямованому використанню іншими вихователями. Про успіх виховної роботи в конкретній освітньо–виховній системі, першою чергою, свідчить досягнення цілей виховання, відповідність досягнутих результатів загальноприйнятим і професійним ідеалам, їх вплив на стан справ у колективі, на підвищення ефективності його діяльності.

    Своєчасне та об'єктивне з'ясування, узагальнення і обґрунтування основних проблем загальної та часткових теорій виховання надає можливість об'єктивно діагностувати стан виховної роботи, передбачити результати виховних впливів, своєчасно вносити певні необхідні корективи в цей складний соціально-педагогічний процес.

    Загальна і часткові теорії виховання взаємопов'язані та взаємозумовлені. Перша обґрунтовує наукові основи організації загального виховання, а друга – окремих напрямів виховання. Наприклад, діалектично пов'язані загальна теорія виховання і національне виховання українських громадян.

    Теорія виховання, як кожна теоретична наука, повинна систематизувати, глибоко аналізувати та класифікувати різні виховні явища, обґрунтовувати загальні закони й закономірності. Вона має цікавитися не тільки тим, яким вихованець є, а й тим, яким він стане, які зміни відбувалися і відбуваються в його особистості під виховними впливами та наскільки ці зміни наближаються до реалізації ідеалу виховання в нашому суспільстві. Те ж саме слід вивчати в колективі як важливому об'єкті виховних впливів.

    Виникає обґрунтована потреба дослідження процесу виховання як системного соціально-педагогічного явища та всіх його складових: цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістовного, процесуального, контрольно-регулювального, оціночно-результативного компонентів, а також вихователів і вихованців.

    Вихователями є вчителі, колективи, керівники установ та інші посадові особи, діяльність яких характеризується усвідомленістю, систематичністю, планомірністю, послідовністю і комплексністю. Вихованці – всі люди, колективи, які активно реагують на виховні дії, спрямовані до них, усвідомлюють їх та вносять відповідні зміни у свої переконання, життєві настанови тощо. Ця свідома взаємодія вихователя і вихованця є найважливішою характеристикою процесу виховання.
    Знання структури процесу виховання та з'ясування змін, які відбуваються в особистості вихованця і соціально-психологічних якостях колективу, є основним предметом дослідженьтеорії виховання.

    Для досягнення позитивних результатів у вихованні необхідно володіти певними науковими засадами та методами виховного впливу, тобто виникає гостра потреба поєднання теорії виховання з практикою. У цьому проявляється одна з основних закономірностей – єдність теорії та практики, коли визначені теоретичні зв'язки та залежності впливають на правила практичних дій. Тому спочатку слід чітко з'ясувати, які зміни мають відбуватися в особистості вихованця, соціально-психологічних характеристиках колективу в результаті виховання та визначити основні види виховних впливів. Безумовно, процес виховання спрямований на формування і розвиток особистості вихованця, на згуртування колективу та формування його виховних функцій. Свідомо використовуються терміни «формування», «розвиток», бо тим. увага акцентується на творчому, а не механічному чи терапевтичному характері виховної діяльності.

    Виховання відбувається на основі чітко визначених соціально-моральних і професійних цінностей, які знайшли свій відбиток у загальнолюдських і національних цінностях, етикеті та визначають загальний напрям добору змісту й методів виховання. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості особистості вихованця та колективу, які слід формувати.
    Ідеал вихованняце громадянин України, збагачений загальнолюдськими та національними цінностями, який керується у своїй діяльності вимогами загальнолюдського й національного етикету, спроможний діяти творчо в сучасних умовах, це справжній патріот, який дбає про свою честь і гідність. Впровадження у виховну практику цього ідеалу передбачає одночасний розвиток інструментальних і мотиваційних якостей особистості вихованця.

    До інструментальних якостейналежить все, що стосується ефективної діяльності вихованця: розумовий розвиток, освіта, навички та вміння, досвід. Ці якості особистості характеризують інтелектуально-фізичний бік вихованця. Вони є необхідними для ефективної діяльності, за їхньою допомогою реалізуються власні потреби, завдання навчання і виховання. Вихованець, який не має мінімуму певних професійних знань, навичок і вмінь, неспроможний повноцінно адаптуватися до професійної діяльності.

    До мотиваційних якостейособистості вихованця належать потреби, прагнення, переконання, мотиви та мотивації, цілі та ідеали його життєдіяльності.

    Виховання має стосуватися всіх сфер особистості вихованця: інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

    У процесі формування особистості вихованця, конкретно – певної сукупності його особистісних якостей, маємо справу з різними видами виховних впливів. Ці впливи можуть бути спрямовані як на окремих вихованців, так і на колективи, але також можуть бути застосовані до певних виховних систем. Вони мають динамічний та змінний характер, хоча можуть бути як випадковими, так і цілеспрямованими. Деякі з них існують незалежно від волі вихователів і вихованців, інші є результатом свідомих дій. Водночас як перші, так і другі можуть безпосередньо або опосередковано впливати на інструментальну та мотиваційну сфери особистості вихованця. «Виховує, – писав А.С. Макаренко, – все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини.

    Увесь цей «хаос» не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним – завдання вихователя».

    Всю сукупність виховних впливів за їхнім характером можна класифікувати на постійні, опосередковані та змінні.

    До постійних виховних впливівналежать такі дії, які мають вплив на формування особистості вихованця, але якими вихователь не може оперувати вільно: не спроможний їх ні змінити, ні реконструювати протягом якогось часу. Наприклад, це вік вихованців, їхня освіта, соціальний стан, сім'я тощо.

    До змінних виховних впливівналежать такі дії вихователя, які регулюються і вдосконалюються ним. Наприклад, створення учнівських колективів, опрацювання навчальних програм та планів виховних заходів, обґрунтування методики застосування заохочення і примусу та змісту конкретних виховних заходів тощо.

    Виховним фактомможна визнати тільки такі педагогічні явища, що спричиняють суттєві зміни в настановах і поведінці вихованця та колективу і є наслідком свідомої взаємодії вихователя й вихованця. Ця співпраця повинна дати поштовх внутрішнім психофізіологічним механізмам самовдосконалення. Такі зміни можуть мати місце не тільки у вихованців, а й у цілих виховних системах.
    Наступною важливою методологічною проблемою теорії виховання є оцінка і вимір результатів виховної роботи в певних виховних системах, а також змін у вихованцях завдяки виховним впливам. Для оцінки виховної роботи слід чітко визначити її предмет. Це, безумовно, різні елементи системи виховання та конкретні виховні заходи, а також конкретні якості та зміни в особистості вихованця і колективі, ефективність і результативність їх професійної та інших видів діяльності.

    Основними ознаками оцінки ефективності виховної роботи виховних систем є конкретні зміни в настановах і поведінці вихованців, в характері діяльності, дійсний стан справ у колективах. Основним критерієм такої оцінки є відповідність отриманих результатів ідеалу (ідеальному стану, нормі). Таке порівняння можливе тоді, коли відомі вихідні дані та одержані результати. Об'єктивне порівняння можна зробити під час виміру цих змін, визначення їхніх причин, з'ясування джерел як досягнень, так і недоліків. Така оцінка має об'єктивний характер і, відповідно, позитивний вплив на ефективність діяльності всіх елементів виховної системи.

    Отже, теорія виховання виконує дві основні функції:теоретико-пізнавальну і нормативно-практичну. Перша функція свідчить, що теорія виховання є галуззю педагогічної науки, яка покликана досліджувати теоретичні проблеми організації та проведення виховної роботи, висвітлювати основні закони та закономірності виховання українських громадян, обґрунтовувати цілі, ідеали, зміст загального і професійного виховання, озброїти вихователів теоретичними знаннями щодо сучасної технології виховання в конкретних навчально-виховних системах, надати процесові виховання державно-патріотичного і професійного характеру.

    Друга функція спрямована на озброєння вихователів конкретними практичними знаннями, навичками та вміннями, методиками щодо організації та проведення як загальних виховних заходів у масштабі навчально-виховних систем, так і конкретних. Не маючи теоретичних знань про процес виховання, не володіючи практичними методами та формами його проведення, жоден вихователь, навіть будучи від природи обдарованим майстром, не зможе успішно розв'язувати виховні проблеми. Саме на це звертав увагу К. Д. Ушинський: «Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне й обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво, воно, крім знань, вимагає здібностей і нахилу, і як мистецтво, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагається досягти... до ідеалу довершеної людини»6.

    Вихователі опановують ці якості у вищих навчальних закладах під час вивчення основ суспільно-гуманітарних наук, психології та педагогії, організації виховної роботи та методики її проведення. Таким чином, теорія виховання водночас є галуззю педагогічної науки і навчальною дисципліною, де проявляється діалектичний взаємозв'язок теорії та практики.
      1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


    написать администратору сайта